Міністерство аграрної політики та продовольства україни




НазваниеМіністерство аграрної політики та продовольства україни
страница4/20
Дата конвертации29.01.2013
Размер2.84 Mb.
ТипДокументы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

Останні три типи мовних норм (графічні, орфографічні, пунктуаційні) називаються правописними.

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною зумовленістю, стабільністю. Проте з часом літературні норми можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти — видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого й нового в мові.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти акцентні (алфавіт і алфавіт), фонематичні (вогонь і огонь], морфологічні (міст, а в Р. в. моста й мосту).

Нормативними в укр. мові є, напр., чергування [о], [е] з [і] в закритих складах (діл — долу, піч — печі), перехід у певних позиціях приголосних г, к, х у ж, ч, ш та [з’], [ц’], [с’] (нога — ніжка — нозі, рука — ручка — руці, вухо — вушко — у вусі), твердість губних б, п, в, м, ф, що не мають м’яких відповідників, а також твердість шиплячих ж, ч, ш, які можуть бути у відповідних позиціях напівм’якими, пор. жито — жінка, чистий — чільний, шити — шість.

У системі понять нац. мови Н. м. пов’язана з діалектами (територіальними й соціальними) та літ. мовою. Норма в діалектах мови частково охоплює норму загальнонар., нац. мови. Якщо фонол. система укр. мови характеризується наявністю твердого й м’якого [р] (рада — ряска), то в фонол. системі пд.-сх. говорів ця ознака Н. м. реалізується у м’якості р, що займає кінцеву позицію або всередині складу (типу [кобзар’], [базар’], [р’амці]), а в пд.-зх. говорах нормою є тверда вимова р (типу [бурак], [радно] тощо). Тобто наявне в укр. мові протиставлення твердого і напівм’якого р у різних діалектах реалізується по-різному, відбиваючи особливості діал. систем. У системі пн. наріччя укр. мови засвідчується закінчення -у(-ю) в дав. в. іменників ч. p., яке вирізняється у протиставленні до ін. відмінкових закінчень. Норма укр. нац. мови передбачає можливий вибір з двох варіантних закінчень дав. в. -ові, -еві(-єві) та -у(-ю). Це приклади взаємодії норми і системи укр. мови. Діал. нормі протиставляється літературна. Діалектна засвоюється носіями мови стихійно, в процесі функціонування тер., соціальних діалектів, а літературна вимагає свідомого користування мовою, культивування правильних, зразкових мовних форм.

Н. м. — поняття ширше, ніж літ. норма, але вужче, ніж мовна система. Це категорія історична, змінна, зумовлена змінами в самій системі мови (внутрішньомовні чинники розвитку Н. м.), взаємодією укр. мови з ін. мовами, що виявляється у поширенні інтерферентних явищ на всіх рівнях мовної системи, взаємодією усних і писем. стилів, впливом книжної мови і розмовної мови на формування Н. м. Процес усталення Н. м. відбиває історію розвитку укр. мови, закономірності її стильової диференціації, тенденції нормалізації й кодифікації літ. мови. Розрізняють норму безваріантну (напр., слово земля вимовляють з наголосом на ост. складі) і варіантну (напр., паралельно вживаються форми (у) цвіті і (у) цвіту).

Поч. період становлення Н. м. супроводжується наявністю значної кількості варіантних форм (див. Варіантність норми) — правописних, орфоеп., лекс., грамат., стилістичних. З одного боку, варіантність — ознака неусталеності Н. м., з другого — ознака розбудованої стиліст. системи літ. мови. Варіанти літ. норми є ознакою її динамічності, рухливості, а отже, й джерелом пост, мовних змін, що відображають пошуки адекватних засобів мовного вираження. Визначальна риса Н. м., зокрема літературної, — це стабільність, дотримання усталених, загальноприйнятих правил щодо слововживання, написання, наголошування, грамат. оформлення висловлювання. Правильність, досконалість, зразковість — характеристики, що визначають нормативну літ. мову, високу культуру мови. Порушення літ. норми спричиняються впливом діал. наголошування слів чи діал. вимови (хожу, ходю зам. літературного ходжу); сплутуванням слів, що мають близьке звучання, але відмінну семантику, тобто слів-паронімів типу тактовний, тактичний, талан — талант; незнанням законів синтакс. сполучуваності слів, коли вживають вислів типу молодший брата зам. нормативних молодший від (за) брата, тощо.

Н. м. зазнає змін, тому серед варіантних норм розрізняють застар. норми або такі варіанти, що відбивають тенденцію до виникнення нових норм. До застарілих належить, зокрема, наголошування рóсійський зам. сучас. росíйський, вимова [л’éктор] зам. [лéктор].

Н. м. звичайно співвідноситься з рівнями мовної структури, але не ототожнюється з ними. Розрізняють орфоеп., орфогр., словотв., лекс., фразеол., грамат., стилістичні норми. Існують такі критерії встановлення літ. норми: територіальний, або культурно-історичний — тобто основа, на якій формується літ. мова; загальновизнані зразки і мовна традиція; відповідність системі мови; поширеність відповідного мовного явища тощо. Для писемної мови існує орфогр. норма — система правил, що встановлює передачу звукової мови на письмі (див. Орфографія). На основі вищезгаданих та ін. критеріїв, а також на підставі узагальнень свідомої літ.-мовної практики носіїв мови літ. норма фіксується у словниках, граматиках, довідниках, тобто підлягає кодифікації.

Стійкість, однозначність одних норм відрізняється від можливої варіантності, змінності інших. Напр., правила літ. укр. вимови, зокрема, збереження дзвінкості приголосного у кінці слова або складу перед глухим, чітка (без редукції) вимова голосних належать до типу стійких, однозначних норм. Стиліст. норми (як краще, доцільніше побудувати синтакс. конструкцію, якому зворотові надати перевагу) менш категоричні й однозначні. Вони здебільшого залежать від стилю, можливих емоц. та експресив. відтінків вираження думки.

Норми укр. літ. мови формувалися у процесі стильового розгалуження мови. З виникненням усних стилів масової інформації, зростанням ваги тех. засобів мовного спрямування грунтовніше опрацьовується орфоеп. норма літ. мови.

Акцентологічні, орфоеп. норми сучас. укр. літ. мови, що засвідчені в словниках (Українська літературна вимова і наголос. К., 1973; Орфоепічний словник. К., 1984), дослідженнях В. Винницького, В. Скляренка, грунтуються на вивченні усної літ. практики, а також пам’яток укр. літ. мови. Н. м. як об’єкт лінгв. дослідження привертає увагу мовознавців 20-х pp. 20 ст. (О. Синявський, О. Курило, М. Сулима). Про грамат., лекс. норми укр. мови йдеться в працях «Уваги до сучасної української літературної мови» О. Курило (1920, 1923, 1925), «Нариси з української синтакси (У зв’язку з фразеологією і стилістикою)» С. Смеречинського (1932), «Наша газетна мова» (1928), «Мова сучасного українського письменства» (1930) М. Гладкого; тогочасні правописні норми засвідчені в «Правописному словнику» Л. Голоскевича (1914, 1930, 1952, 1994). Пропаговані в цих виданнях деякі норми застаріли, напр., настанови вживати при пас. дієприкметниках на -ний, -тий не ор. в. суб’єкта дії, а конструкцію з прийм. від, пор.: Птиця вбита стрілою — Птиця вбита від стріли, або рекомендація писати бінт, бінтувати (сучасне: бинт, бинтувати).

Складним був процес становлення лекс. норми, особливо формування термінол. лексики з різних наук. галузей. В унормуванні термінол. і номенклатурної лексики відіграли певну роль перекладні спец. словники, не позбавлені різнобою й пуристичних тенденцій. Вирізнявся лексикогр. рівнем «Практичний російсько-український словник» (1926), складений [арків. філологами М. Йогансеном, М. Наконечним, К. Німчиновим, Б. Ткаченком. Перекладні словники, а також найбільший в історії укр. мови тлумачний «Словник української мови» в 11 томах сприяли кодифікації лекс. норми укр. літ. мови. Норми літ. мови шліфуються, перевіряються на тривалість існування у практиці функц. стилів, у пост/ процесі взаємодії усної і писемної мови.

В історії укр. літ. мови відбивається змагання літ. норм, властивих сх. і зх. писем.-літ. практикам (варіантам укр. літ. мови), витворення на спільному мовно-культур. грунті єдиних літ. норм укр. мови. Усталенню цих норм в укр. мові сприяла наукова і видавнича діяльність І. Огієнка. Програмним гаслом журналу «Рідна мова», що його заснував і редагував протягом 1933 — 39 І. Огієнко у Варшаві, було твердження: «Для одного народу — одна літературна мова, один правопис». Становленню Н. м. в укр. пресі присвятив ґрунтовні дослідження М. Жовтобрюх. Питання літ. норми висвітлюються у зб. «Культура слова».

Літ.: Пилинський М. М. Мовна норма і стиль. К., 1976; Коваль А. П. Слово про слово. К., 1986; Жовтобрюх М. А. Укр. літ. мова. К., 1988; Культура укр. мови. К., 1990.

3. Ознаки та аспекти культури мовлення


Словосполучення “культура мови” (синонім - мовна культура)уживається в кількох значеннях.

По-перше, це розділ мовознавства, який досліджує мовні норми і комунікативні властивості мови з метою її вдосконалення.

По-друге, це володіння нормами усної та писемної літературної мови (правилами вимови, наголосу, слововживання, граматики, стилістики), а також уміння використовувати виражальні засоби мови в різних умовах спілкування відповідно до його цілей і змісту.

З культурою мови насамперед пов”язують уміння правильно говорити і писати, добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети і обставин спілкування.

З часу виникнення науки про мову можна говорити і про складову частину правознавства - культуру мови. Адже при створенні словників , граматик, тлумачень текстів, завжди доводилось вибирати, оцінювати, класифікувати мовні факти. А узагальнені в лінгвістичних працях , вони сприяли усталенню , поширенню тих чи тих норм, їх кодифікацій. Відоме визначення -мова особливий продукт людського роду, який " в свій час індивіди візьмуть цілком під свій контроль " ( Маркс К; Енгельс Ф. Німецька ідеологія //Твори. Т.З.С 407

Культура мови - це ще й загальноприйнятий мовний етикет : типові формули вітання, прощання, побажання, запрошення тощо. Вони змінюються залежно від ситуацій спілкування, від соціального стану, освітнього , вікового рівня тих, хто спілкується. Соціолінгвістичні, етнопсихологічні моменти донедавна не залучалися до сфери культури мови, котра розглядалася як рекомендації щодо правильності - неправильності, нормативності - не нормативності висловів.

Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується і розвивається там де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови безпосередньо пов'язана з соціологією і психологією не тільки в плані вироблення моделей, зразків мовної поведінки, а й що до формування мовної свідомості.

У зв'язку з потребою виховання культури міжнаціональних відносин великої ваги набувають соціолінгвістичні й психолінгвістичні аспекти культури мови. Уважне, дбайливе ставлення до мови кожного народу, виховання взаємоповаги передбачає розширення гак званої фонової, мовокраїнознавчої інформації, що обов'язково входить в умовне виховання, а от же, і в культуру мови.

Часто ми стаємо свідками поширеного мовного нігілізму, вираженого в типовій формулі : " Яка різниця, як говориш ! " Виявляється, що люди, які недбало ставляться до своєї мови, позбавлені і почуття власної гідності. Виховані в атмосфері стереотипів, бездумної масової культури, вони не МОЖУТЬ бути творцями оригінальних, непересічних ідей. Ставлення до культури своєї мови

Індивідуума, а також суспільства в цілому, віддзеркалює загальний рівень культури - або її пасивний , споживацький, або творчий характер.

Культура мови покликана оцінювати доречність, доцільність або недоречність, недоцільність використання різних засобів мовного вираження. Вона виступає тим чутливим інструментом, що першим помічає нові явища в лексиці, фразеології, граматиці, підказує мовцям стилістичне забарвлення мовних форм, попереджає про втрату словом його інформативного і емоційного заряду.

Особливе місце в системі літературної мови належить фразеології: вона надає мовленню виразного національного колориту, допомагає відтінювати індивідуальне мовлення. Але використання фразеологічних зворотів потребує топкого відчуття стилістичної системи мови. Неабиякою майстерністю мають володіти викладачі, добираючи фразеологічні еквіваленти в іншій мові. Наприклад, є в російській мові два близькі за значенням фразеологічні вислови: На вкус и цвет товарища нет: О вкусах не спорят. В українській мові їм відповідають : На любов і смак товариш не всяк і з іншим експресивним значенням - фразеологізм : Кому піп, кому попадя, а кому попова дочка.

Для української літературної мови дуже важливою є регулювальна функція, яка забезпечує стабільність, збереження літературних традицій і водночас оновлення їх, витримане в межах міри і краси. Про це так писав О.О.Потебня : " У грамотної людини - дві течії мови, хоча в кращих випадках і не позбавлені взаємодії але роздільні... В організованому суспільстві з серйозним ставленням до літератури складається і що до писемної мови громадська совість, чуття користі, міри і краси, які однаково зв'язують письменника і читача. Думка повинна розвиватися, отже і мова повинна рости, але пе помітно, як трава росте. Все, що зупиняє увагу на самому слові, будь - яка не тільки неясність, але й помітна незвичайність його відволікає увагу від змісту. Лише прозорість мови дає змісту можливість діяти легко, сильно, художньо" ( Потебня О. Естетика і поетика слова. К.ч 1985. С. 171-172).

Отже, суб'єктивна оцінка в ставленні до мови цілком закономірна, А в тім, " чуття користі, міри і краси ", як відомо, не вроджується, а виховується.

Сьогодні багато говориться і пишеться про виховання особистості , зокрема і мовне. Трактування її не може обійтися без опори на національну мову , на мовні знаки національної культури. Тільки той, хто засвоює, мовну культуру в усій її сукупності й багатогранності, здатен стати творцем мовних цінностей і найповніше виразити себе як особистість в будь - якій галузі суспільної діяльності.

Людина створила культуру, а культура-людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови.

Культура - це не тільки все те, що створене руками й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови. Належачи до певного соціуму, індивідуум із своєю появою на світ органічно виходить у виробленому його співвітчизниками культуру, стає її користувачем і носієм. Чим міцніші зв'язки людини з культурою народу, тим більшого можна сподіватися від неї як від громадянина, свідомого творця матеріальних і духовних благ, патріота й інтернаціоналіста.

Ослаблення зв'язків з культурою свого соціуму, втрата його мови, нехтування його звичаями негативно позначається на самооцінці вчинків індивідуума, на його ставленні до співвітчизників, до результаті колективної й індивідуальної діяльності. Отже, духовна культура міцними, хоч і невидимими нитками зв'язана з матеріальною культурою. Тому-то наше суспільство, пробудившись від довгого інтелектуального сну і приступивши до морального самоочищення, побачило ті болячки, які багато років прикривались бадьорими лозунгами й закликами. Не пройшла повз увагу суспільства мовна проблема.

Мова не тільки засіб спілкування, а й природний резервуар інформації про світ, насамперед про свій народ. Повіривши в те, що всі мови в нашому спільному домі "активно розвиваються", ми довго не помічали, що цей розвиток, започаткований першим десятиріччям XX століття, у 30-70-ті роки був спочатку загальмований, а потім повернутий у зворотному напрямку. Треба виправляти становище: повернути всім мовам їхній природний престиж і справжню, а не декларовану рівноправність. Необхідно виховувати культуру мови як запоруку піднесення культури суспільної думки і суспільно-корисної праці.

Суспільство завжди дбає про те, щоб його члени користувалися мовою не лише спонтанно, не тільки як даним від природи даром, в свідомо, як знаряддям найактивнішого розкриття своєї особистості. Мовний досвід індивідуума невіддільний від опори на літературну мову як акумулятор людських знань.

Сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності...

Мовна неграмотність, невміння писати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську і навпаки чомусь перестали сприйматись як плями на службовому мундирі.

Мовна культура - це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованості діяльного, справжнього патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого сучасника.

Культура мовлення - це система вимог, регламентацій щодо вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній і писемній).

Належна культура мовлення - це свідчення розвинутого інтелекту і високої загальної культури особистості. Одним із завдань культури мовлення є подолання мовних стереотипів: стереотипи мовлення - це стереотипи мислення.

Тільки через високу культуру мовлення проявляються невичерпні потенції мови, гармонія її функцій.

Культура мовлення має велике національне і соціальне значення: вона забезпечує високий рівень мовленнєвого спілкування, ефективне здійснення всіх функцій мови, ошляхетнює стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства в цілому. Через культуру мовлення відбувається культивування самої мови, її вдосконалення.

Проблема культури мовлення проявляється в таких основних аспектах: нормативність, адекватність, естетичність, поліфункціональність мовлення.

Нормативність - це дотримання правил усного і писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту тощо. Нормативність - це, так би мовити, "технічна" сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартів. Мова наша багата, їй властива розвинена синоніміка та варіантність на фонетичному, лексичному і граматичному рівнях. Наше завдання - розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови, співробітника, мовленнєвої ситуації.

Умій слухати себе їа інших з погляду нормативності. Будь вдячний тому, хто виправляє твої мовленнєві помилки. Свої ж зауваження, поради та рекомендації іншим роби тактовно, делікатно.

Естетичність мовлення - це реалізація естетичних уподобань мовця шляхом використання естетичних потенцій мови. Оптимально дібраний темп і звучність мовлення, уникнення нагромадження приголосних чи голосних, різноманітність синтаксичних конструкцій, доречність цитати чи фразеологізму, прислів'я чи приказки, тропів чи фігур, взагалі нестандартність мовлення - усі ці та інші резерви мови засоби неструктурно!' естетики роблять мовлення естетично привабливим. І навпаки.

Культура мовлення суспільства - це чи не найяскравіший показник стану його моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що заполонив мовлення наших співгромадян, мовленнєвий примітивізм, вульгарщина -тривожні симптоми духовного нездоров'я народу.

Експериментальне доведено, що грубе слово як негативний подразник діє кілька секунд, але реакція на нього триває декілька годин і навіть днів. Як наслідок - порушення нервової та серцево-судинної діяльності людини, її хвороба, а іноді й смерть.

Тому висока культура мовлення - це не інтелігентська забаганка, а життєва необхідність для народу.

Поліфункціональність мовлення - це забезпечення застосування мови в усіх перелічених аспектах, у кожній сфері спілкування. Коли ж людина поставлена через необхідністю вживати слова іншої мови, то є підстави говорити хіба що про культуру повторного суржика. А саме в такій ситуації опиняються зараз мовці в технічній, виробничій, діловій та деяких інших сферах.

Культура мовлення несумісна з багатослів'ям, словоблуддям, фальшивою патетикою, славослів'ям.

Шляхи підвищення особистої культури мовлення різноманітні. Для початку слід:

• виробити стійкі навички мовленнєвого самоконтролю і самоаналізу;

• не говорити квапливо - без пауз, "ковтаючи" слова;

• частіше "заглядати у словник" (М.Рильський), правопис посібники зі стилістики тощо, вивчати мовлення майстрів слова;

• читати вголос (особливо прозорі тексти), із дотриманням усіх аспектів нормативності;

• заучувати напам'ять художні твори, причому не тільки віршовані;

• оволодівати жанрами, видами писемного мовлення, зокрема ділового мовлення;

• привчити себе до систематичного запису власних думок та спостережень, щоденних записів, сімейних хроніки тощо;

• виробити звичку читання з "олівцем у руках" - жоден цікавий і вартісний вираз не повинен бути втрачений для вас.

Шляхів до мовної досконалості безліч. Але всі вони починаються з любові до рідної мови, бажання майстерно володіти нею, з відчуттям власної відповідальності за рідну мову.

Предметом культури мови як галузі лінгвістичного знання є сукупність і система комунікативних якостей мови, до яких належать правильність, точність, логічність, чистота, виразність, багатство, доречність. Розглянемо ці якості докладніше.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

Похожие:

Міністерство аграрної політики та продовольства україни iconМіністерство аграрної політики україни
Мельник В. В. забезпечити подання цього наказу в установленому порядку на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України

Міністерство аграрної політики та продовольства україни iconДодаток 45 представництво європейськ ого союзу в україні міністерство аграрної політики україни
«Проект виконання Україною зобов’язань щодо членства в сот та європейської політики добросусідства в сільському секторі (секторальний...

Міністерство аграрної політики та продовольства україни iconУкраїнська Зернова Асоціація
Міністерство аграрної політики І продовольства та представники громадських організацій, які об'єднують, в тому числі, виробників...

Міністерство аграрної політики та продовольства україни iconМіністерство аграрної політики України Херсонський державний аграрний університет Рибогосподарсько-екологічний факультет Кафедри аквакультури І гідробіоресурсів
Відповідальність сторін за якість підготовки І відповідне працевлаштування випускників 30

Міністерство аграрної політики та продовольства україни iconМіністерство аграрної політики україни полтавська державна аграрна академія факультет технології виробництва та переробки продукції тваринництва Затверджую: Ректор академії, професор
Напрям підготовки 090102 «Технологія виробництва та переробки продукції тваринництва» спеціальність

Міністерство аграрної політики та продовольства україни iconМіністерство аграрної політики україни могилів – подільський технолого – економічний коледж вінницького національного аграрного університету сценарій випускного вечора груп технологічного відділення Номінація : досвід організації виховної роботи в навчальному закладі
При складанні сценарію важливо врахувати особливості певного студентського колективу. Необхідна ґрунтовна підготовка до заходу такого...

Міністерство аграрної політики та продовольства україни iconСільськогосподарські меліорації, використання меліоративних земель
Запасний В. С., (Державний технологічний центр охорони родючості ґрунтів Міністерства аграрної політики України, м. Київ)

Міністерство аграрної політики та продовольства україни iconМіністерство охорони здоров’я України
Романів Т. Б., погодженої Директором Центрального методичного кабінету з вмо моз україни І. С. Вітенком 30. 06. 2011р., Директором...

Міністерство аграрної політики та продовольства україни iconЧастина V. Перелік технічних умов, що застосовуються на підприємствах гірничо-металургійного комплексу України
Каталог нормативних документів колишнього СРСР (ост, ту, рд, ртм), затверджених до 1992 року, якими користуються підприємства І організації...

Міністерство аграрної політики та продовольства україни iconМіністерство охорони здоров`я україни міністерство освіти І науки україни сумський державний університет медичний інститут матеріали науково-практичних конференцій студентів, молодих вчених, лікарів та викладачів
Програма конференції «Мікроелементози в клінічній медицині»

Разместите кнопку на своём сайте:
dop.uchebalegko.ru



База данных защищена авторским правом ©dop.uchebalegko.ru 2013
обратиться к администрации
dop.uchebalegko.ru
Главная страница